«Немає тихих днів»: лучанин Вадим Миколаєнко пройшов шлях від командира гармати до командира взводу

Джерело: Суспільне

Вадим Миколаєнко живе в Луцьку з 2012 року, а родом із села Головинки на Чернігівщині. Навчався в Сумах на факультеті харчових технологій, працював за фахом і ніколи не думав про армію. Його історію Суспільному розповів старший офіцер відділення комунікацій 45-ї окремої артилерійської бригади Іван Гарапко.

На початку повномасштабного вторгнення Вадим був за кордоном. Він повернувся додому і пішов до війська добровольцем. Після підготовки в навчальному центрі «Старичі» на Львівщині потрапив до 45-ї артилерійської бригади.

Від Д-20 до «Богдани»

Перші два з половиною роки Вадим був командиром гармати Д-20 — старої радянської гаубиці, яку бійці прозвали «гарматою рекрута»: проста, надійна й невибаглива. Згодом працював на французькій TR-F1, трохи на FH70, а тепер — на українських самохідних установках «Богдана».

Д-20, однозначно, найнадійніша. «Богдана» б'є на найбільшу відстань. А TRF1 — найзручніша.

Найбільше йому запам'ятався бій із російською САУ «Мста». Розвідники засікли її й передали координати, а артилеристи влучили в боєкомплект — гармата згоріла вщент.

«Робота є весь час»

Тепер Вадим командує взводом. Логістика, маскування, інженерні роботи — усе потребує планування й зважених рішень. «Немає тихих днів — постійно щось стається або є задача, яку потрібно виконати», — каже він.

На фронті воює і його двоюрідний брат. Він був поранений тричі, востаннє тяжко, але щоразу повертався на службу. «Його впертість і витримка слугують для мене джерелом натхнення», — говорить Вадим.

За його словами, армія не така страшна, як про неї інколи пишуть: коли до новобранців ставляться адекватно й по-людськи, вони швидко втягуються в роботу.